fb
yt
Вгору
Барський коледж
транспорту та будівництва
Національного транспортного університету
Звернення директора
director
Фільм про коледж
video
Веб-камери
cam_1
Пам'ятник "Запорожцю"
cam_2
Ландшафт перед гуртожитком
Student бкТБ
video
Перегляд
Студентський тур Львовом
11.11.2015

На екскурсію їздять не розважатися,

а пізнавати світ, а це – і насолода,

і духовна робота

Студентські роки – це завжди час, сповнений навчальними заняттями, предметними гуртками, спортивними секціями . Але інколи хочеться зробити паузу та поїхати кудись відпочити. Недарма в західній практиці випускники після навчання і перед тим, як піти на роботу та завести сім’ю, вирушають у подорожі. Такий досвід заповнює прогалини у пізнанні світу після навчання і допомагає віднайти самого себе, випробувати свої сили і зрозуміти свої бажання.

І осінь, наче золота спокусниця, нагадує нам про чудову нагоду заповнити прогалину у пізнанні світу,а, можливо, подолати етностереотипи та побутові упередження (наприклад, для когось побоювання «бандерівців»: «А чи не поб’ють нас?»).

Мабуть, щоб подолати такий стереотип, найкраще майнути до славетного міста Лева, - вирішили студенти та керівники груп Сурма Н. В. і Дмитрик С. В. Поїздка стала можливою завдяки підтримці директора коледжу Йосипа Кібітлевського, голови профспілки коледжу Олександра Михайлова, за що учасники подорожі їм щиро вдячні.

Є така думка, що Львів - місто дощів, ароматної кави, шоколаду і нічних ліхтарів.

Дивно, можливо все залежить від пори року чи настрою? Тому що для Барського коледжу транспорту та будівництва Львів представ величним містом сонця, золотого падолиста; колоритної української мови (до речі, нам було вельми повчально робити певні спостереження щодо етикету: коли ми недочуваємо, то питаємо: «Шо-шо?» (у кращому випадку: «Що-що?»), а там кажуть: «Прошу?»). Безперечно, Львів манив і ароматом кави, і запашного шоколаду, і неповторними кам’янистими вулицями, і ЧЕМНІСТЮ в усіх проявах.

Розпочалося знайомство зі Львовом із його серця – площі Ринок. Кожна з будівель захоплювала і вражала. Йдучи через пл. Ринок натрапили на військову реконструкцію бойового блокпосту воїнів УПА . Було трохи схоже на театральну виставу: старі кулемети, коні і навіть мобільні кухні, які подавали традиційну їжу солдатів.

Побачити Львів у всій красі можна на Замковій горі.

Подолавши велику кількість сходинок, кожен думав про щось своє: комусь кортіло якнайшвидше поїхати до центру, комусь залишитися тут назавжди, а декому просто страшенно хотілося їсти. Як говорять у Львові: «З’їсти свою канапку (бутерброд) із гербаткою (чаєм)». Що тут поробиш – студенти!!!

Викликали захоплення віковічні пам’ятки архітектури, величні храми, пам’ятники та музеї міста.

Побували у музеї під назвою «Італійський дворик» — дивовижний пам'ятник архітектури епохи Відродження, один із найромантичніших прикрас центральної частини Львова.

Звернули увагу на вуличних музикантів, що розважають, даруючи магію осінніх мелодій та дівчат, одягнених у пишні сукні, що пропонують смачні льодяники.

Дорогою нам трапився досить цікавий пам’ятник — пам’ятник творцям гасової лампи. Цікаво було дізнатися, що першу в світі гасову лампу винайшли саме у Львові ( Ян Зег), яка свого часу освітлювала всі львівські помешкання. Потім натрапили ще на один пам’ятник — бронзова фігура художника Никифора Дровняка. Гостей міста львів’яни запевняють, що якщо потриматись за палець Никифора та потерти його ніс, неодмінно прийде удача. Цим ми і скористалися.

Відвідали «Криївку», кафе у стилі землянки вояків ОУН-УПА. Черга вишикувалася у кількадесят чоловік. Просувалася дуже повільно, проте ми мужньо вистояли і нарешті підійшли до дверей. Стукаємо. Двері привідчиняють“місцеві бандерівці”. Запитують: «Пароль?!

– Слава Україні! – вигукуємо ми.

- «Героям Слава!» - одповідають нам.

Заходимо. Далі – круті сходи. Стіни прикрашені фотографіями вояків УПА.

Ось нам підносять меню. Довго ми розглядали цю книжечку, надруковану на третьосортному папері – що не розділ, то шедевр гумористичної літератури. Чого тільки варті «пів метра ковбаси» та «Перше причастя у героїв» - себто борщ, який подають у металевих мисках з польовими ложками. «Пєльмєнєй у мєню» немає – ресторан «ізвіняється» за те, що «закончілісь».

Перший день подорожі добігав кінця, і ми, стомленні та щасливі, оглянувши вечірній Львів через скло автобуса, поїхали до готелів.

Другий день розпочався захопливою екскурсією до Музею народної архітектури та побуту «Шевченківський гай». Його ще називають Кайзервальд, що в перекладі з німецької означає «царський ліс».

Весь гай поділений на етнічні регіони України. Таким чином можна побувати одночасно і в Гуцульщині 17 ст. , і в Поліссі 18ст. і т.д. У кожному секторі побачили хатинку, тин, млин, вишивку , глечики та предмети побуту певного регіону.

Окрема тема – це коти в музеї, їх дуже багато. Нам пояснили, що це їхні “сторожі”. Дахи або як їх називають – стріхи майже усіх хат із соломи, і що б їх не поїли гризуни, в хатах і живуть вусаті вартові.

Найбільше захоплення викликав майстер – клас гри на народних інструментах.

Кожен мав змогу вибрати музичний інструмент та грати на ньому мелодію. Студенти стали в якусь мить справжніми музикантами: вправно грали на гуцульських трембітах, бубні, галицькій цитрі, денцівках, дримбі , флорі, пищиках, скрипці, сопілках, цимбалах та багато інших. Таким чином створили власний концерт.

asfd

Можна ще не одну сторінку написати про красу Шевченківського Гаю, в якій утопає краса та історія нашого з вами минулого. Але найбільші враження отримаєш, тільки відвідавши це місце сам. Треба тільки пам’ятати, що вступивши за ворота музею вранці, втрачаєш зв'язок з часом. Хвилини перетворюються на години, прогулянка – на вічність. І так можна знечутись, як настане вечір, а нам час повертатися до рідного Бару.

Повірте, що жодна розповідь не замінить побаченого на власні очі …

Подорожуйте, насолоджуйтесь і збагачуйтесь духовно!!!